• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Шкільний музей
• Період козацтва в історії Жовнино
• Наш край в "Золоту осінь автономії"

Наш край в «Золоту осінь автономії»

Після Івана Мазепи гетьманську булаву одержав Іван Скоропадський (1708-1722 рр). При ньому на території Гетьманщини було 10 полків (замість 17, що були при Хмельницькому, «когда тотъ преклонилъ булаву передь могущественнымь скипетромь Российского самодержца»). Така ж кількість полків (10) залишалася і пізніше в часи гетьманства Кирила Розумовського – останнього гетьмана України. Характеризуючи період діяльності гетьмана Кирила Розумовського,О.Субтельний відзначав, що за нього «Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії» На четвертий рік свого гетьманування Кирило Розумовський 23.06.1754 р. видав указ «Про припинення старшинського насильства», в якому говорилося, що полковники і старшина чинять над народом«несносные налоги и тяготы».

Гетьман погрожував лишити чинів і просив населення надсилати скарги в гетьманську канцелярію, обіцяв «безволокитное удовлетворение жалоб».

За півтора десятки років гетьманування Кирило Розумовський рефор­мував систему судачинства. Своєю політикою в Україні К. Розумовський намагався сприяти перебудові Гетьманщини на зразок Української держави європейського типу, дістати для неї право вести самостійно зовнішню політику, захищати фінансову самостійність.

У1754 році прийняв указ про контроль над фінансами, Гетьманщину поділив на 20 округів (повітів), кожний з власним судом, де розглядалися кримінальні, цивільні та земельні справи. Суддів обирали, звичайно, з заможної знаті. «Малороссийские полки подразделены были каждый на два повета. В Переяславском полку были установлены два повета - Переяславский и Золотоношский - в Золотоноше завелись по стародавнему суды подкоморский (то есть межевой) и земский. Этимь поветовым раздвоением полковь окончилось гетьманское правление».

Населені пункти в межах нашого теперішнього району тоді входили до 2 повітів – Золотоніського та Лубенського.

Повіти в такому складі (на території Полтавщини їх було 11) проіснували до 1782 року. В часи К.Розумовського офіційною назвою козацької старшини став термін «шляхетство». Йдучи назустріч шляхетству, у 1760-1761 pp. Кирило Розумовський заборонив переходи селян без письмової згоди пана, модернізував козацьке військо, забезпечив його уніформою. Були створені нові сотні. Так, на кінець Гетьманщини до складу Переяславського полку входило 18 сотень, серед них Іркліївська, Кропивнянська і Канівська. За гетьманування Розумовського сотенними містечками Лубенського полку стали Бурімка, Вереміївка, Жовнин, Оржиця.

У діловодстві кожної з цих сотень (і, відповідно, сотенних міст) за часів К. Розумовського функціонував власний герб, що мав переважно самобутнє походження (був створений у середови-щі місцевої козацької адміністрації). Геральдика нашого краю проникнута символікою козиць-кого минулого, пов'язаною з основними світоглядними та звичаєвими принципами старовинного українського лицарства. Тому майже в кожному гербі є зображення хреста, серця, небесних світил (півмісяць, зірки), а також зброї (шабля, стріла, меч). Жовнинська сотня мала такий герб:

«збройова» ком­позиція прикрашає й печатку ратуші містечка Жовнин, зразок якої (датований 1760 ро­ком) також описаний Н.Грабовою. У полі печатки вміщено щиток із картушем, який містить зображення перехрещених шаблі і стріли, покладених вістрями донизу Герб супроводжує скорочення: «П.Г.Ж.» [«Печатка городова жовнинська»).

Цікаво, що сотенне діловодство Жовнина, виготовляючи собі печатку у 1760-х рр., з невідомих причин відмовилося від цієї самобутньої емблеми.

Зразки цієї печатки, також виявлені у фондах ЦДІА Н.Грабовою, мають такий вигляд: у її полі овальний щиток із короною та картушем, на якому вміщено абревіатуру «П.С.Ж.» («Печатка сотенна жовнинська»).

За короткий час свого гетьманування К. Розумовський роздав українській козацькій старшині тисячі селянських дворів і десятки тисяч десятин землі. Вільних військових земель у нашому краї не лишилося. Крім уже відомих поселень по берегах Дніпра і Сули виникли десятки хуторів, власниками яких ставали вихідці з полкової та сотенної старшин.

Український народ все більше ставав неоднорідним за своїм соціальним станом. Бідний люд думав, як вижити, шляхта переймалася проблемою, як розбагатіти. Ідея незалежності Української державності за таких умов ні перед якою суспільною групою не була, на жаль, першорядною. І цим скористалась імператриця Катерина ІІ.

10 листопада 1764 року з’явився маніфест цариці Катерини ІІ до «малоросійського народу» про звільнення Кирила Розумовського від гетьманства та запровадження Малоросійської колегії на чолі з Президентом генерал-губернатором графом П. Румянцевим.

У 1775 році було ліквідовано Запорізьку Січ як оплот козацтва на Україні.

Після ліквідації Гетьманщини 1764 року відбувається посилення національного і соціального гноблення, якому піддаються всі верстви українського народу.

Знищивши полковий устрій, цариця цим самим позбавила козаків їх давніх прав, перетворивши їх у звичайних солдатів. У нашім козацькім краї це було особливо боляче. Становище коза-ків через утиски і зловживання козацької старшини та військових чинів погіршувалось. Зроста-ла кількість панщинних днів, обсяг повинностей, податків та зборів. Навіть за здійснення різних церковних обрядів треба було платити.

Монастирських селян переведено в ранг «економічних» (державних), що безпосередньо підпорядковувалися спеціальній державній установі – колегії економії. Та на практиці вони ще довго залишалися підданими монастирів (такі селяни були в селах Чорнобай, Жовнине, Кліщин-ці, Ревбинці, Лихоліти, Мельники). Селянин ставав річчю, «бидлом», якого можна було купу-вати, ґвалтувати, бити, вбивати, дарувати. Таке витримати було неможливо.

Надмірна експлуатація селян, суперечки за землю і селян між козацькою старшиною призвели до посилення втеч селян на правий берег Дніпра, на південь Чигиринщини, Брацлавщи-ни. З Жовнинської та Яблунівської сотні Лубенського полку втекло на Правобережжя 266селян.

У 1759 році намісник Київського Пустинно-Микільського монастиря Афанасій доносив гене-ральному військовому суду про перехід монастирських підданих із містечок Жовнина, Чигирин-Діброви та Вереміївки у підсусідки (ті, хто мали власну хату або жили у хаті господаря, часто не маючи ніякого господарства, були наймитами) до козаків.

Генеральна старшина у 1752 році просила гетьмана Розумовського заборонити вільні переходи посполитих. У квітні 1760 року був виданий ордер гетьмана Кирила Розумовського Київському полковнику Дарагану оголосити в полку про заборону вільних переходів посполитих без письмової згоди поміщиків. Та втечі продовжувались.

Переселення і втечі селян не знімало соціально-економічного напруження. Ті, що залишалися у своїх домівках, вели сміливу боротьбу за виживання. Іркліївські міщани та коза-ки не просто співчували, а й були учасниками гайдамацького руху на Правобережжі України. Коліївщина, що в 1768 році охопила Чигиринщину, Смілянщину, Канівщину, Уманщину, могла перекинутися і на Лівобережжя. Катерина ІІ, чудово розуміючи реальну загрозу поширення Коліївщини на Лівобережжя, доклала сил, щоб допомогти польському уряду придушити виступ гайдамаків.

…Близько 250 арештованих гайдамаків разом з Максимом Залізняком у київській фортеці чекали вироку. Імператриця розпорядилася: «бунтовщиков, нарушителей общего по-коя, разбойников и убийц» карати на місці спалахів повстання. До місць покарання шлях приречених гайдамаків пролягав нашим краєм через Переяслав, Піщану, Золотоношу, Кропивну, Іркліїв, Жовнин, Вереміївку і на Кременчук. Цей шлях багато чого бачив на своєму віку. Гайдамаки йшли не вільні та горді з пістолями при боку, а з опущеними долу лицями, змарнілими і похмурими. Довкола було чути брязкіт кайданів та брудну лайку прапорщиків, солдатів та пікінерів.Ті вересневі дні 1768 року надовго запам'ята-лися нашим пращурам, як дні жахливої наруги над простими людьми, що хотіли волі і кращої долі. І не страх у краян викликало бачене, а ненависть до тих, хто чинив насильство.

Коментарi